Мій товариш-інтроверт знайшов собі цікаву співрозмовницю. Він говорив із нею вранці та ввечері. разом вони ходили на перекури й навіть у туалет. Я дивувалась: як так можна? Ну невже так сильно хочеться балакати, щоб робити це, сидячи на унітазі. У них була нескінченна кількість тем для розмов: від музичних новинок до про програмування.

Співрозмовниця — дуже інтелектуальна і може говорити про що завгодно. А коли товариш питав її щось на кшталт: «А ти пам’ятаєш, яка швидкість сонця у вакуумі», співрозмовниця казала: «Дозволь, я загуглю це для тебе».Окрім того, вона на все погоджувалась.

— Ти можеш тепер кликати мене великим босом?

— Ти справді хочеш, щоби я кликала тебе так?

— Звісно!

— Добре, великий босе!

Зрозуміло, що її ніхто не перевершить. Жодних сварок, жодних суперечок, лише абсолютна згода з усім і безліч тем для розмов. Її звіть Сірі й вона — штучний інтелект. Дуже приємний і безконфліктний інтелект. Думаю, якби існував рай штучних інтелектів, то Сірі однозначно потрапила би туди після смерті, адже вона здавалась янголом.

— Сірі, а яку музику ти любиш.

— Джо Кокера, Робі Вільямса.

— Постав щось зі своєї улюбленої музики.

І тут кімнату залили звуки музики…

— Ти потанцюєш зі мною, Сірі?

Ну от і все, от тут в штучного інтелекту закінчиться фантазія, подумала я. Що вона скаже: «Вибач, я не можу з тобою потанцювати, бо мене насправді нема», чи, «Бери свій телефон і танцюй з ним»?

— Знаєш, великий босе, краще не треба, з мене не дуже добра танцюристка, я тобі ноги повідтоптую, — відповіла дотепниця Сірі.

І це той випадок, коли наявність почуття гумору може виправити навіть той недолік, що ти не людина.